ІНТЕРВ'Ю УНІВЕРСИТЕТСЬКІЙ ГАЗЕТІ «ФАКТИ ТА ПОДІЇ» ПРО ПЕДАГОГІЧНУ ПРАКТИКУ.

 

Ваші враження від педагогічної практики?

 

Практика моя проходила в екстремальних умовах. На той час школа «страждала» дефіцитом кадрів у галузі хімії. Тому саме на нас (а нас було 7 практикантів) лягла уся відповідальність. Мені дістався 9-й клас. Такі собі хлопці і дівчата, зовсім різні за характером та відсотком вже накопичених знань. Однак я підходив до ситуації об'єктивно. Якщо бачив, що учень сумлінно відноситься до предмета, то намагався подібні «жести» відзначати і відповідно оцінювати. Безперечно, якщо учень сумлінний, це зовсім не виходить, що він добре розбирається в хімії й учиться краще інших. Але, як говорять, Сольєрі не менш відомий за Моцарта. Тому наполегливість і багатогодинна праця дають визначений досвід, більш того – своєрідний придбаний талант. Хоча був учень, що намагався зовсім мене не сприймати, але контрольні писав досить добре. І я відповідно оцінював його знання, не приймаючи до уваги власні симпатії або антипатії.

 

Отже, школа – рідна стихія. Педагогічна практика цілком виправдала ваші уявлення і ви й далі хотіли б тут осісти?

 

Не зовсім так. З одного боку, протягом практики в мене склалися позитивні враження. Я щиро захопився професією вчителя і навіть з особливою ініціативою водив учнів до музею «Донбас нескорений», де проводилися заходи, присвячені Дню звільнення Донбасу. Нам навіть була виражена подяка від декана. Адже, по суті, ми цілком відповідали за якість викладання хімії. З іншого боку, у майбутньому я б не хотів «зв'язуватися» зі школою. І не тому, що робота не цікава (я б із задоволенням працював у сфері освіти), а через заробітну платню. Це ж смішно – оклад вчителя вищої категорії складає 180 гривень на місяць!

 

Як ви охарактеризуєте загальну ситуацію в школі?

 

Положення з кожним роком погіршується. Я сам недавно був школярем і прекрасно пам'ятаю шкільне життя. Порівнюючи те, що було, з тим, що побачив зараз, створюється разючий контраст. Інтелектуальний рівень учнів знижується, відносно великий відсоток не вважає за необхідне щоденне відвідування школи, що в кінцевому варіанті приводить до хуліганства. І це цілком природно. Людина з ще зовсім не сформованою свідомістю замість того, щоб учитися, бути, у першу чергу, людиною в стінах школи, вештається по завулках, займаючись невідомо чим. Таким уже ні до чого справи немає. Вони можуть нагрубити навіть завучеві і вусом не поведуть.

 

Які ваші побажання щодо проведення педагогічної практики?

 

Було б набагато ефективніше, якби за педпрактику студентам давали який-небудь «гонорар». Нехай це навіть не буде така «велика» сума, як заробітна платня вчителя. У випадку оплати праці відношення до практики з боку студентів було б зовсім іншим. Навряд чи мені хто-небудь заперечить, якщо я скажу, що подібна «політика» мала б ґрунтовні позитивні зрушення в галузі методів проведення педагогічної практики.

 

Розмовляла Ганна Павленко.

 

28.11.2003.

Вперше опубліковано в газеті «Факти та події» №40(114), 12.2003; тир. 1000 прим.

Hosted by uCoz